Компанія "Кругосвіт" є прямим туроператором по Японії, i саме Японія - наш улюблений напрямок.
Як туроператор по Японії ми напряму працюємо з найнадійнішими японськими туристичними фірмами. Наш менеджер - керівник східного відділу Олена Капранова, володіє японською мовою, неодноразово була в Японії в якості гіда, добре знає історію і культуру Японії, багато років вивчає японську чайну церемонію, викладає мистецтво ікебани.
Цього року поєдналися дві давні "любові" нашого менеджера - гори та Японія. Адже в серпні Олена Капранова, керівник східного відділу туристичної компанії "Кругосвіт", їхала до Японії не просто в чергове відрядження в ролі гіда, а збиралася разом з нашими туристами піднятися на гору Фудзі!
Цього року вона також возила туристів до Японії.
Учасники цього туру багато чого побачили і відчули. Вони парилися в термальних джерелах Хаконе та Йонаґо, купалися в Японському морі, оглянули замки Інуяма та Мацуе, побачили чудовий сад Адаті, помолилися богові любові в найстарішому святилищі сінто Ідзумо-тайся. Кілька днів провели в Кіото – місті тисячі храмів, подивилися там найвідоміші сади і храми, прогулялися по кварталу гейш – Ґіону. Встигли ще й пройтися по крамницях та базарах – запастися японською косметикою, коллагеном, сувенірами, японською їжею. В останній день перед від’їздом додому оглядали Токіо: райони Роппонґі та Сіндзюку, парк Уено…Але головним пунктом поїздки був підйом на вершину священної гори Фудзі.
Ось невеликий відгук Олени Капранової про цю подорож.
"Цього року поєдналися дві мої давні "любові" - гори та Японія. Адже в серпні я їхала до Японії не просто в чергове відрядження в ролі гіда, а збиралася разом з нашими туристами піднятися на гору Фудзі!"
Вид на гору Фудзі-сан
З давніх часів Фудзі притягувала паломників, адже вважалося, що на її вершині живуть безсмертні даоси, що саме там знаходиться вхід на Небо, а за іншими уявленнями – вхід в рай та пекло. Ті же з простих смертних, що піднімуться туди, отримають надприродні здібності. Але до початку XVIII століття Фудзі була діючим вулканом, і небагатьом пощастило піднятися на її вершину: виверження, лава, круті схили, каменепади унесли багато життів. Тепер вулкан Фудзі-сан "спить", і щороку на Фудзі-сан піднімаються біля 200 000 осіб. Навіть вважають, що трохи не кожен японець має туди піднятися.
Підйом на гору
Але підйом на гору офіційно відкрито всього упродовж 2,5 місяців – з 1 червня по 15 вересня, бо в інший час Фудзі-сан покрита снігом, гірські хатинки для відпочинку туристів зачинені, а для підйому на вершину потрібний спеціальний дозвіл. Саме тому й були призначені дати нашого туру на період з 31 липня по 9 серпня 2013: після сезону дощів, але до серпневих відпусток на свято О-бон, коли мільйони японців подорожують по країні і ціни в готелях різко зростають.
Містечко Фудзіномія
Зараз на вершину прокладені чотири стежини – з різних сторін Фудзі-сан. Наша група піднімалася по найстарішому шляху – з боку містечка Фудзіномія.
Водоспад біля містечка Фудзіномія
Сотні років тому паломники піднімалися так само, і починали сходження зі святилища Сенґен-тайся, що розташоване біля підніжжя гори. Ми також заїхали туди, помолилися божеству Фудзі, попрохали його заступництва. Там же поворожили, чи вдалий буде підйом. Мені випало "Велике щастя", і я зрозуміла, що все у нашій групи буде добре.
Підйом
Шлях до вершини розбитий на 10 станцій: до п’ятої станції можна дістатися на машині, а далі підніматися тільки пішки – чим вище, тим крутіше, в небезпечних місцях зроблені перила зі сталевих канатів.
П'ята станція
На п’яту станцію ми прибули о 16:30 і одразу почали підйом, бо треба було до 20:00 дістатися на восьму станцію, де у нас були заброньовані для ночівлі місця в ямаґое (гірській хатинці).
Сходження на гору Фудзі
Перед поїздкою я читала, ніби схили Фудзі завалені сміттям і людей на підйомі цілий натовп. Але ми ніде не побачили сміття, і людей було не так вже й багато. Тільки на останньому відрізку утворився затор: по крутій та вузькій стежині можна було пройти тільки по одному, ось тут і вишикувалася досить довга черга, бо старенькі бабусі та дідусі гальмували рух. Тут вже довелося вдягатися тепліше, бо поки йшли, було тепло, а як зупинилися, то почали замерзати (вночі на вершині температура була тільки + 7, тоді як внизу – душно і спекотно – до +30).
